ської секції III. Інтернаціоналу коротко сказавши став на такому становищі:
1) Східна Галичина — се польська земля, а її населення се Поляки, частина котрих в наслідок иншого віросповідання і вікового впливу чужої східної культури почала говорити трохи відмінним наріччям, так званим „русінським діялєктом“.
2) Правобережна Україна, зостаючись багато століть під Польщею, так пересякла польською культурою, так перенялася державно польською ідеолоґією, що штучно витворювати неістнуючу т. зв. українську національну культуру, булоб рівнозначним із затратою сил і культурних цінностей.
3) Що до Лівобережної України — то там російська вікова культура залишила незатерті сліди і руйнувати її для проблематичної вартости т. зв. української являється з боку загально-людського поступу шкідливим.
Таким чином польські комуністи зпід стягу III. Інтернаціоналу нічим не ріжняться від вшехпольських імперіялістів, які що до українського питання поставили собі звісне політичне гасло „Нєма Русі, єст тилько Польска і Москва“.
Твердити, що пролєтаріят не є заборчий, він не гнобить, тільки освободжує? — це
