і частину Волині — а комуністична Росія поневолила Велику Придніпрянську Україну та Кубань. Украінський нарід доти не спічне, доки один і другий імперіяліст не віддасть йому всі области української землі, які насильно забрав, доки наш український народ не „гляне як хазяїн домовитий по своїй хаті і по своїм полі!“
Бо жити в утопії, немов „лише один колєктив, лише одна комуна на цілій земській кулі може дати робітникам реальну свободу“ (Е. Гуцайло), стреміти до цеї „всесвітної ідеї“, братися визволяти цілу людскість а самому гинути в ярмі капосного імперіяліста — це хлопяча фантазія а не здорова реальна політика досвідної людини. Гуцайло надіється що „розвиток господарства і техніки доведе колись до великої змішки народів і мов та винесе одну мову на домінуюче становиско, а тою мовою не буде жадна із теперішних мов ані ніяка штучна мова, а буде нею новий діалєкт, що повстане сам собою із всіх теперішних мов шляхом флюктуації і вимішки народів.“
Поминувши дуже проблєматичну вартість такої далекосяглої комуністичної теорії, — бо нині нема людини на світі, яка моглаб передвидіти по якому шляху піде розвиток людства, чи удержиться скрайний колєктивізм у виді комуни, чи навпаки скрайний індівідуалізм у виді
