Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/130

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 117 —
Звідусіль біжать юрбами.

Світлячки летять роями.
То під нами, то за нами,
Стали нам товаришами.
Та скажи нам, чи йдемо ми,
Чи на місці стоїмо ми?
Все тут крутиться, здається,
Все глузує, все сміється:
Блудні вогники веселі,

Дерева і голі скелі.

 Мефістофель: Та цупко полів ти моїх держись!
Бо в очередку стоїмо ми,
Та в глибину гори цієї подивись,
Як там горить вогонь мамони.
 Фавст: Як дивно жевріє крізь скелі
Рожеве сяєво огню!
І навіть там, в глибокім підземеллі
Я бачу полумінь смутну.
Понад левадами тумани,
А тут пожежа, як в імлі,
То вється ніжними нитками,
То мов струмочки зпід землі.
То розбіжаться, мов ті жили,
По всім просторові долин,
А там русла свої злучили
У потік граючий один.
Тут сяють искорки веселі,
Неначе золотий пісок;
Поглянь, стоять високі скелі
В заграві сяєва казок.
 Мефістофель: Хібаж Мамон на наше свято
Не гарно палац свій прибрав?
На щастя, я й тебе забрав;
Гостей веселих тут багато.
 Фавст: Як розгулялися вітри!
А буря бє тебе, куди не повернися.
 Мефістофель: А ти за ребра скель старих держися,
А то зіпхне тебе в провалля ще з гори.
Так темно! ні зірки ніде.
Послухай, як лісом гуде!
Злітають сполохані сови,
Чуєш? палати зелені-діброви
Вітри в трісочки розбивають,
Гbлля ламають, пні вивертають;
Чуєш, як рветься коріння?
Навколо квиління, скрипіння.