Міністер: Від правди всі відпекались тепер,
Шаную я часи минулі, гарні!
І ми вже були чимсь, тепер надії марні.
Час золотий для нас давно вже вмер.
Парвені: І ми колись бували не дурні.
Робили часто й те, що неповинні були,
Та злі боги вже все перевернули,
Хоч ми й держалися, а лежимо на дні.
Автор: Тепер розумну книжку взагалі
Ніхто не хоче прочитати,
А що до молоді то — чорт бери її!
Таких нездар давноб не відшукати.
Мефістофель: (робиться нараз дуже старим)
Народ дозрілий до страшного суду.
А що на Брокені я ще в останній раз,
З моєї бочки стільки того бруду
Вже вилилось, — то час, щоб світ погас.
Відьма-крамарка: Панове! гляньте на мій крам!
Купіть що небудь при нагоді!
Я дуже дешево продам;
Все може стати вам в пригоді.
Хоч цей мій крам старої моди;
За те вони сподобались мені,
Що принесли чимало шкоди
Комусь зі всіх людей землі.
Немає тут ножа, щоб не купався в крови.
Ні келиха, який би не струїв -
На світі тіло молоде, здорове.
Ні жемчуга, щоби з пуття не звів
Красуні, ні меча, що клятви не зламав,
Який би ворога в кутку не зарубав.
Мефістофель: Тітусю! ти часу розпізнавать не вмієш.
Минув твій час! Закинь цей крам!
Візьмись за щось нове! бо, розумієш,
Тепер нове подобається нам.
Фавст: Тут можна власну голову забути!
Оце то прощі раз! Не може кращих бути.
Мефістофель: І цілий вир кудись на гору йде.
Гадаєш: сунеш ти, а сунуть тут тебе.
Фавст: А хто це там?
Мефістофель: Ти придивись! вона —
Сама Ліліт.
Фавст: Хто?
Мефістофель: Адама перша жона.
Побійся ти її роскіншого волосся!
Її краси одніської, бо як
