Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/49

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 36 —

 Фавст: О ні! не тут лунати вам.
Небесні звуки, де склепіння сіре!
Лунайте там, де люде з почуттям. —
Я звістку чую, так, — але не маю віри.
А чудо — віри влюбленим диттям.
Не смію я летіти до тих сфер.
Звідкіль лунає звістка славна. —
А всеж до звуків цих душа привикла здавна,
На землю би вернулась і тепер.
Нераз до мене в тихий час суботній
Небесний поцілунок прилітав;
Тоді я так любив ці дзвони великодні,
І з насолодою молитву я читав; -
Якась незрозуміла, дивня сила
Мене вела то в гай, то в луг, то в ліс,
І кращий світ з собою приносила
З дощем гарячих чистих сліз.
Цей спів згадав мені про молодість діточу:
Весна, веселе свято свят,
Відраює мене зробити те, що хочу.
Останній крок відтягує назад.
Лиш довше, янголи! Я чую вашу мову!
Сльоза тремтить, на землю став я знову.
 Хор учеників: Тління не знаючий
 З гробу підвівся,
 В славі сіяючий
 В гору вознісся.
 З вічними зорями
 Все засміялося.
 Тільки для горя ми
 В долі зісталися.
 Ти між спокусами
 Оставив свій люд,
 Любий Ісусе, ми
 Плачемо тут.
 Хор янголів: Христос воскрес!
 Ми його славим.
 Візьме небавом
 І вас до небес.
 Мир вам, страждаючим,
 : Всіх утішаючим,
 Правду кохаючим,
 Ближніх навчаючим,
 Рай обіцяючим.
 Близько Учитель ваш,
 Близько до вас.