Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/71

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 58 —

Позбутись їх — не в силі ми до смерти.
Щасливий, хто в душі ще вірність береже!
Йому не жаль ніякої пожертви.
Та перґаменг з письмом це та мара,
Яку жахливо кожен з нас обходпть.
Бо слово завміра під дотиком пера,
А далі віск і шкура верховодить.
Ну, чорте, а який бажав би ти утвір?
Чи спіж, чи перґамент, чи мармор, чи папір?
А чим писати? — вибірай, що хочеш:
Пером, різцем чи ґрифлем? — говори!
 Мефістофель: Дощем падуть слова твої з гори. —
Ти й сам не тямиш, що торочиш.
Один листок — і все готове;
Та ще для підпису одну краплину крови.
 Фавст: Коли це так потрібне для умови,
Хай буде й так, як ти вже хочеш!
 Мефістофель: Бо кров — це особливий сок.
 Фавст: Не май страху, що згоду я зламаю!
Бажання всіх моїх думок.
Це саме те, що обіцяю.
На гордощах я вже попікся;
Такі, як ти, мені рідня.
Великий Дух мене відрікся,
До тайн природи — не мої знання.
Пірвалась міркування нитка,
Від тих наук мені вже бридко.
Тепер в безодні всіх земних утіх
Я хочу пристрасть погасить гарячу.
В тумані чарів тих, які побачу,
Готовий я до всіх чудес твоїх.
Я кинуся в шумливий вир часу,
Втону в бурливій грі пригод!
І біль і втіху насолод —
Я все перенесу.
Лиш хочу вічно бачить переміну.
Хто хоче діяти, не матиме спочину.
 Мефістофель: Нема для вас ні міри, ні мети.
До схочете, там воля побувати.
А на льоту ви можете хапати
Все, в чому втіху зможете знайти.
Та тільки сміливо, бо все для вас готове!
Фавст: Тиж чув: про втіху тут не може бути й мови!
Дурману прагну я, найболючіших втіх,
Ненависти кохання, насолод гірких.
Душа, загоєна від пориваннів знання,