Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/96

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 83 —

По доброму я скажу тільки те:
Що як цієї ночі не буде
В моїх руках це тіло молоде,
То в північ ми розстанемся з тобою.
 Мефістофель: Та розміркуй, чого ти захотів!
Принаймні треба чотирнадцять днів,
Щоби придумати якусь нагоду!
 Фавст: Колиб я спокій мав хоч сім хвилин,
То я й без чорта зміг би сам-один
Звести з розуму цю чарівну вроду.
 Мефістофель: Говориш справді, як Француз який!
Як тільки сердишся, то дуже шкода.
Навіщо зараз насолода?
Чиж більше втіхи в насолоді тій,
Аніж водить її сюди й туди,
Всі стадії кохання перейти,
Аж доки пупянок за вами не зівяне.
Як мудро пишуть деякі романи.
 Фавст: Мій апетит і без кохання зріс.
 Мефістофель: Тепер без жартів, без погріз!
Говорю вам, що гарне це дитя
Не так то легко збити вам з пуття.
Де сила може лиш програти,
Там треба хитрощами брати.
 Фавст: Що-небудь хоч мені від неї принеси!
Веди мене в покої райської краси, —
Хустинку хоч дістать з її грудей,
Підвязку милої, шнурочок хоч малий.
 Мефістофель: Щоб знали ви, що я ваш біль
Бажаю щиро з серця зняти.
То ми не тратьмо тут і пари хвиль;
Я зараз вас веду в її кімнати.
 Фавст: Її побачить? мати?
 Мефістофель: Ні!
Вона в сусідки буде пробувати,
А ви в той час, в самотині,
В надії насолод майбутніх
Зазнаєте хвилин до віку незабутніх.
 Фавст: Вже можна йти?
Мефістофель: Це ще за-рано; ні!
Фавст: Ти подарунчик роздобудь мені! (виходить).
 Мефістофель: Вже й дарувать? Не кепсько на початку!
Як так, то справа піде гладко.
Чимало знаю скарбів я в землі,
Та треба ж їх відвідати мені. (виходить).