Сторінка:Гетьман Петро Сагайдачний (1922).djvu/6

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


 — От гаспидська люлька! Знову погасла!.. — бубонів сивоусий козак, штрикаючи пальцем у мокру люльку.

Та незабаром байдак виплив на тиху воду.

Козаки почали весело розмовляти та підсміюватися з переляканих послів. А инші байдаки тим часом перепускалися через поріг.

 — А какъ сей порогъ именуется? — спитав дяк у сивоусого козака.

 — Цей зветься Кодацький,— пробубонів козак, панькаючися з своєю люлькою.

 — А еще много ихъ будетъ?

 — А, сто копанок!.. От гаспидська!..

 — Ноли сто? Быть не можетъ!

 — Та де ж там сто! Ото, дяче, вигадав!..

 — Да ты-жъ самъ сказалъ — сто...

 — Оттакої! то в мене таке слово — сто копанок чортів....

Тим часом усі байдаки щасливо перепустилися через Кодацький поріг, і Дніпро поніс їх до инших порогів.

Московські посли, трохи заспокоївшися, посідали знову на своєму килимові, а сивоусий козак, запаливши нарешті свою непокірну люльку, примостився біля їх і почав з ними розмовляти.

 — Так ви, кажете, нового царя собі вибрали?

 — Новово, точно.

 — А кого ж ви вибрали?

 — Божіею милостію Михайла Өедоровича Романова, благоцвҌтущую лҌторосль благороднаго корене.

 — А як же тепер з царенком буде?

 — Какимъ царенкомъ?

 — Та з Івасем же, Дмитровим сином.

 — А! вотъ нагадалъ! — выпорткомъ ту разстриги?