Сторінка:Глюк-Еврідіка - лібрето (переклад Дроб'язка).pdf/17

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
  Тиша підземна...
  Ждати даремно...
  Холодно й темно...
  На душі самотня печаль...
  Ах, я втратив Еврідіку!
  Груди тяжко тисне жаль...
  Лють богів крає мов сталь...
  Груди тяжко тисне жаль...
  Люба зникла між проваль...
  Журба й печаль...
  Скорбота й жаль...
  Якби могла печаль
  Моє життя скінчити!
  Не можу далі жить...
  Покину білий світ...
  Пекельних я торкнусь
  Тепер воріт
  І скоро, дожену
  Я найкращу на світі!
  Так, я спішу в цей безсонячний край!
  Я спішу, почекай, Еврідіко!
  Нікому нас не розлучити,
  Смерть сама поведе
  Нас обох в свій край.

/Хоче вбити себе кинджалом. Несподівано з'являється Амур./

Амур. Спинись, Орфею!
Орфей. Боги! Чи поставите мур
  Намаганням моїм.