Писали про се много, наші та чужі ґазети — але і тисячної части не описали з сего, що було в дїйсности.
Як виглядали сї провини наших людий, вкажемо на прикладах, які в своїм часї описували ґазети.
В коломийських горах склала ся така подія.
До хати Гуцула зайшла австрійська патруля і велїла ґаздї повести себе найкоротшою дорогою на другій бік гори. — Свої, цісарські жовнїри жадають дрібної прислуги! — Відмовити годї, навіть не можна, бо Гуцул знає, що як горожанин австрійської держави — мусить помочи свому війську! — Скаже Гуцул, що не знає дороги — неповірять, та в додатку зроблять з него російського шпіона!
Отже сповнив Гуцул свій горожанский обовязок — повів австрійську патрулю!
На нещастє, Росіяни, що сидїли в засїдцї, зловили патрулю — зловили і старого Гуцула.
Жовнїрів взяли на неволї, а Гуцула як чоловіка цивільного, що провинив ся зглядом Росії ворожим вчинком, бо вів проти російського війска австрійську патрулю — Росіяни повісили!
І деж тут правда? Хто тут провинив ся? Кожда сторона має тут своє оправданє — а Гуцул стратив житє!
Або інакша історія.
За селом, на стернї пасе хлопець худобу. — Він вже чув, що є війна — бо вчера і передвчера бачив в селї богато цїсарського війска, що йшло дорогою до лїса. — Але, думає хлопець — війна ще далеко від села, бо доси не бачив російських жовнїрів!
