Аж тут нараз, мов з під землї — надлїтають на конях козаки!
Окружили наляканого хлопця. Розпитують, чи в селї є австрійські жовнірі…
Хлопець каже все поправдї… Через два дни були, але сегодня — не бачив!
Велять хлопцеви козаки — вести себе до села…
В селї, при инших людях — випитують хлопця дальше… Яка сила австрійського війска переходила через село? Чи були жовніри на конях? Чи везли гармати?
Казали козаки говорити правду… Хлопець оповів все по правдї!
На другий день приїхали до села австрійські улани.
Довідали ся від людий, що козаки були в селї! Що привів їх ковалїв хлопець, що пас худобу за селом! Що старший козацький все записав, про що випитував хлопця!…
І сейчас на приказ коменданта — пігнали у лани до міста ковалевого хлопця — пігнали коваля і ковалиху, під закидом зради австрійського війска!
Бо — розумував комендант уланів — сам хлопець, чейже не був на власну руку російським шпіоном! Намовили його до сего родичі, що були в змові з Росіянами!
І хто, в воєннім розгарі, повірив арештованому ковалеви, його жінцї та їх хлопцеви, що вони не мали порозуміня з Росіянами?
Рапорт коменданта патрулї — дав певні докази їх “зради!”
Або ще інакший случай.
