ся в тяжкій вязницї, за удїлюванє знаків і пересторог російському війску — за зраду своєї держави!
Такі і тим подібні річи, не десятками, але сотками случаїв дїяли ся в східній Галичинї і Буковинї — головно в перших місяцях війни.
І приходить ся нам з прикростию, на підставі тих вістий, які в достовірний спосіб та у ріжних певних формах, дійшли вже до загального, публичного відома — ствердити дуже сумний а болючий для Українцїв факт.
На українське населенє Галичини і Буковини, яке все і всюди, ноторійно було знане із своєї великої льояльности в виконуваню обовязків зглядом держави — на се наше населенє, яке з причини війни понесло найбільші жертви в людях і в майнї — із всїх народів австрійської держави — якраз з сего боку, з якого Українцї могли як найменче сподївати ся — посипали ся на цїлім галицькім і буковинськім воєннім теренї численні кривди!
Ті кривди тим більше болючі, що в своїй загальности зовсїм неоправдані, мали зі згляду на воєнний час і настрій для тих людий, що впали їх жертвою — фатальні наслїдки!
Схожість мови українського населеня з Росіянами, незнанє стремлїнь українського народу з боку полководцїв австрійської та угорської армії, у злуцї з скорими успіхами російського оружя в Галичинї і Буковинї з початку війни — та з систематичними оклевечуванями українського загалу зі сторони тих чинників в краю, які все ворожо відносили ся зглядом українського населеня, для своїх цілий і комбінацій — мали
