рів за се, ще вони попали в руки ворожого війска!
Тільки дезерція, то є добровільний перехід до ворожої армії — уважаєть ся за державну зраду. Дезертир підпадає тяжкій карі з боку своєї держави — очевидно, коли попадеть ся назад в її руки. Однак ворожа держава уважає і трактує чужих дезертирів, як звичайних полонених.
Полоненї жовнїри живуть в неволї на державний кошт. Дістають мешканє, харч і платню, відповідно до їх війскової ранґи. Ворожа держава має право уживати полонених жовнїрів до всяких робіт, з виятком таких, що стоять в звязи з війною.
По скінченю війни — всїх полонених жовнїрів сейчас випускають на волю.
Велика сила наших людий з Галичини і Буковини, знаходить ся тепер в воєнній неволї. — Найбільша часть наших знаходить ся в неволї російській. Однак доволї богато наших людий є також в неволї італїйський; почасти в неволї француській і анґлїйській. Всіх австрійських полонених, які були в Сербії — сербські власти перевезли до Італії.
Держава має право всїх мущин в війсковім віці, які є приналежні до ворожої сторони, а живуть на території держави, приміром є там на зарібках — інтернувати яко війскових полонених.
Такі інтерновані не будуть мати по війнї права до нїякого відшкодованя — за утрачений в кемпах час, або за утрачені зарібки — як се хибно деякі наші люди думають.
