сподарськім житю Галичини і Буковини — вже тепер, заки війна ще скінчила ся, можна предвидїти і бачити.
Скільки найздібнїйших та найсильнїйших до праці людий поклало свої голови на воєнних побоевищах!
А які маси повернуть калїк, хорих, інвалїдів, що або цїлком — або в великій мірі будуть нездібні до праці!
Повстануть величезні браки людий в промислі і в хлїборобськім занятю — в торговлї і в ремісничім фаху.
І місто і село — в однаковій мірі стратять робітника!
А потреба робітників в Европі буде дуже велика! Кожда тепер воююча держава буде всїми силами старати ся, щоби свій промисл, свою торговлю та свою хлїборобську господарку, які в наслідок війни незвичайно потерпіли — знова оживити і піднести щонайменьше до такого стану розвою і добробуту, як се було перед війною.
в Галичинї і Буковинї — в хлїборобськім краю — не буде по війнї того “голоду землї”, що давнїйшими роками заставляв тисячі селян мандрувати на еміґрацію у чужі краї — бо своя мала хлопська господарка на малім куснику поля — в купі з браком всякого зарібку, не давала людям можности вижити на рідній землї.
А по війнї — яка маса селянських господарств, остане без господарів — яка маса ґрунтів і господарств буде таких, де остануть лиш малі діти — сироти!
Ті всї осиротїлі господарства будуть мусїли
