Однак велика, дуже велика більшість наших еміґрантів хоче повернути по війнї до старого краю.
Хто се ті еміґранти, що повернуть до краю?
В першій мірі — сїльскі господарі, що прибули тут за зарібками.
Поїхали за море, щоби в Америцї або в Канадї придбати дещо гроша, щоби заробленими грішми сплатити в краю ріжні господарські та ґрунтові довги, або докупити більше землї.
В краю — жінка, дїти, господарство! Повернуть домів, бо мають до кого і до чого вертати.
Друга ґрупа — се замужні жінки, що прямо з господарства, полишаючи дома дїти та чоловіків, приїхали в заморський край.
Своє господарство задовжене — треба його ратувати!
Чоловік або не міг їхати заграницю, бо не пустили, або не здужав — за слабий до американської “хлопської” роботи, або господарка сего вимагала, щоб чоловік позістав на ґрунтї, бо сама жінка з дїтьми не далаб собі ради.
Отже поїхала до Америки ґаздиня! І працює мов мурашка в пенсильканїйській фабрицї — в міській шапі — в закопченой кухнї, великоміського ресторану, або прямо “на плєйзї” — на службі у людий. Всего собі відмовляє — складає гроші. Она-ж по то сюди приїхала!
Сама в Америцї, але душею, серцем і думкою — все в краю: при дїтях, при чоловікови — в своїх хатчинї, в своїм городї!
Ті жінки, по війнї певно не остануть!
Першими шифами поспішать до тих, що їх в краю полишили.
