І війна — люта, страшна, війна не всилї забити житя!
Прояснїє сонце мира і відживить людське жите, прибите лихолїтем воєнним!
І замінять люди смертельну зброю на плуг — на серп — на молот.
І вирівнають люди плідну землю з шанцїв і окопів — переорять кулї і зелїзо, що застрягли в землю — а посїють зерно.
Страшні добоєвище, де людські дїти смерть собі задавали — перемінять ся знова в золоті пшеничні лани.
І в бідних, опустошілих селах підійметь ся
жите.
Повернуть до рідного села його дїти з усїх усюдів, що через війну неначе ластівки з гнїзда горючої хати — порозбігали ся на всї сторони світа.
Повернуть парубки і господарі з неприятельської неволі — повернуть жінки і дїти, що схоронили ся в нїмецкім краю — повернуть ті, що аж в далеких краях Росії шукали захисту перед війною.
Поволи повернуть і ті щасливі з далеких заморських країв, що своїми очима не бачили війни і людського горя.
Житє має свої права. Невичерпана є людська енерґія і сила, коли ходить о удержанє житя.
Потреба людської вдачи, щоби поставити се,що зістало знищене — сьвідомість обовязку супроти рідної землї і грядущих поколїнь — надія
