Сторінка:Гнат Хоткевич. Григорій Савич Сковорода (український фільософ). 1920.pdf/100

^**^*

Душа наша не задоволяється тілесним,

Вона тільки небесним може наситити свою скуку.
Як потік спішіть до моря, як сталь до магниту,
Так дух наш рветься до Бога.

^**^*

Кинь сей світ поганий, бо се ж таки справжнє пекло.

Нехай летить геть ворог чорний, а ти підіймайся до горнього міста
І, по землі ходючи, вселяйся в небесах
Як ото вчить Павел у своїх чистих словесах.

^**^*

Поспішайся ж розумними крильми до вічної радости,

Там ти обновишся, яко орля.
О треблаженний стан, що його не скажеш і словами!
Хто то може у розум свій узяти? Хіба тільки той, що зійшов з небесі.

ПІСНЯ ТРЕТЯ

(на текст: „кости ваші розбухнуть і виростуть яко трава“. Ісаїя).

Весна люба, ах, прийшла! Зима люта, ах, пройшла!
Уже й садки розцвілися, уже й соловьї співають.

^**^*

Отже ти, печаль, іди вже геть звідси. Не погань гарного місця.

Іди собі в болота, йди під землю.

^**^*

Біжи пріч у пекло — не для тебе сей рай і сад.

Душа моя розцвіла і родяться в ній радости.