Сторінка:Гнат Хоткевич. Григорій Савич Сковорода (український фільософ). 1920.pdf/117

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана


***
Щастя! Де ти живеш? Мудрі — скажіть!

Чи не в небі ти сидиш? Книжники — дайте знати!
О щастя… і т. д.

***
А книжники мовчать. І птиці усі німі,

Не кажуть де мати. А ми всі теж не знаємо.
О щастя… і т. д.

Щастя нема на землі, щастя нема на небі,
І не в сім воно кутку, десь инде шукати треба.
О щастя… і т. д.

Небо, земля, місяць і зірки всі — прощайте.
Всі ви показалися поганою пристанею, отже вперед не чекайте мене більше.
О щастя… і т. д.


ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА.
(на текст: „памъятай свій кінець, то й не будеш согрішати“ Сірах. „Є шлях, що здається бути правим, але веде він у пекло“).

Пусти в далечінь погляд твій і промені розуму
І пригадуй свій послідній конець.
В яку ціль попаде стріла усіх твоїх діл?
Дивлючися на край усіх своїх бажань скажи —
На чому ти поставив свій дім?
Як що на каміні — буде твій дім цілий;
Як що на піску стали твої хороми —
Підійметься вихор від лиця землі й розмете.

***
Всяка плоть пісок єсть. Остогидне тобі

Вся мірська слава і вся його сласть.
Возлюби стежку вузеньку, тікай від широкого, усім спільного шляху;