згадує свого мораліста, отже чує тоску по правді, по чести, душі. Світла тільки більше тому народу, щоб знав хто він і що він та щоб незаблудив і тепер ще раз по історичній стежці ще на яких двісті пьятдесят літ.
І от ся книжечка маленька з описом життя Сковороди і з витягами з його творів нехай послужить тій справі, до котрої кликав Сковорода. Давайте хоч на кришечку, хоч на той час, поки будемо читати сю книжку, згадаємо, що не тільки є клопіт і злоба повсякденного істнування, а є й щось вище, щось таке, що робить нас кращими, викликає тиху внутрішню радість у найозлобленійшому серці, благостною искрою освітлює пригаслі очі, а на уста замісць смердючої поганої лайки викликає слово добра й співчуття до брата мого. Нехай хоч на сі пів-години поки будемо перегортати сі листки — дух Григорія Савича пролетить над нами, щоб стрепенулося серце і роскрилося хоч трошки назустріч прекрасному. Забудьмо ж, о забудьмо на хвилину злобу й неситість, забудьмо торг і продажу і все що низводить нас геть в безодні тьми душевної! Одну маленьку частину дня віддаймо тому, що Сковорода називав Богом, а чому кождий з нас знає ще инше імья. І може тоді лекше стане дихатися на світі й краще ушанується памьять нашого фільософа.