Сторінка:Гнат Хоткевич. Григорій Савич Сковорода (український фільософ). 1920.pdf/121

Вам Бог дав богато землі, але то все може в один раз пропасти.
А моя доля — бути з бідними. За те міні Бог дав трохи мудрости.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА

(на текст „веселість серця — життя чоловікові, й радування мужа — довгоденність“; „той що втратить душу свою ради Мене, той спасе її“; „яка користь чоловікові, коли він увесь світ забере, а душу свою згубить“?).

Хоч злети на небеса, хоч піди у Версальські ліси,
Одягни золоту одежу,
Начепи хоч царську шапку,
Але коли ти невеселий, то все одно ти голий старець.

Проживи хоч триста літ, хоч увесь світ пройди —
Що тобі то поможе,
Коли твоє серце ридає в тобі?
Як що ти невеселий, то все одно ти голий старець.

^**^*

Кинь вже ти рахувати скільки жителів на місяці,

Кинь усякі Коперніковські сфери —
Глянь краще в пещери свого серця.
Є в душі твоїй одно слово, що тільки воно може зробити тебе веселим.

^**^*

Бог — найкращий астроном, Він найкращий економ;

Мати блаженна природа
Нічого не творить по дурному.
Що тобі найпотрібнійше, те ти знайдеш у самому собі.