Перейти до вмісту

Сторінка:Гнат Хоткевич. Григорій Савич Сковорода (український фільософ). 1920.pdf/128

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

О, самото, мати дум небесних!
О, тихосте велика,
Де чути тільки голос птиць
Та сопілку пастухову,
Як вижене він вівці в благовонне поле
Або пригонить до дому знова.
О мій столику малий, не пишний і не убогий,
Набраний сільськими стравами!
Не тими, які присмачив нанятий повар
Аби подратувати панське піднебіння,
А тими, що батькові з синами, які оце мають прийти з оранки,
Наварила сама мати.
О бібліотеко ти моя вибрана!
О книжки, яких небагато людей читає!


ПОХВАЛА АСТРОНОМІЇ.

Щасливі ті, що ще в древні віки
Старалися возвисити свій ум та примітити шляхи ходу зірок.
Можна вірити, що вони, кинувши усі земні суперечки,
Піднялися серцем в небесні висоти;
Їх серця не відтягнуло геть угодіє плоті,
Ні військові труди, ні приватні заботи,
Ні легка слава, ні даремні почести,
А ні безмірних богацтв приманчива лесть.
Вони придвинули перед наші очі, зробили нам відомими
І підвели під догляд розуму рухи зірок.
Отак воно треба підійматися на круги небесні,
А не так, як лізли колись великани.
От ти морщиш лице і завжди сумний —
Хіба ж можна се назвати життям?
Той тільки живе, хто має веселий погляд
І веде світле життя без темноти.
А хто сумний і безперестанно тужить,
Того душить протяжлива смерть.