От тобі життя! От чим оживляються мертві від жала гріховного. Але ми осліплені серцем і нещасні розумом. Та чи довго ж нам не вірити в життя се? Чи довго ж буде тяжким нам світло й спокій повелінь Божих?
(З листа до невідомого).
Скажіть міні — що значать слова ваші — „ви мене змусили“, а також — „дуже міні сі вісти неприємні“? Хіба ви противитеся тому, щоби вас принужували і хіба те́ апостол Павел мусить говорити, що нашим застарілим поглядам приємно, а не те що угодно правді Божій? Міні здається, що сі слова ви говорили не як любитель, а як раб, противний правді біблєйській. Киньте ж се рабство і возлюбіть Біблію, як син. Чи не причіпився, бува, до вас внутрішній тайний шепотник? Погляньте в серце — чи не вкрався сей змій до тих думок, котрі, шукаючи істини Господньої, стремлять до вищого престолу? Він же всюда сіти ставить, навіть при самім небеснім престолі, в середині самого чертога, де бенькетують жаждущиї правди. Чи можна ж веселому бути при тім столі без одежі весільної та ще тому, хто говорить: „се для мене дуже неприємно“?
Змій шопоче: „по-що усі тії високости? Та ти ж їх і розуміти не в силах, а може навіть і не родився до того. Будь задоволений з того, що вмієш“.
І утверждає змій шепти свої навіть священними словами, аби відтягнути людину від священних книг; і божії соки, зібрані з цвітів, з яких пчоли найсолодші сота збірають, по природній своїй ядовитости обертає в отруту. Він усіх нас іскушає во Спасителі нашім, котрий знаходиться в нас, а ми в Ньому.