Плутарх пише, що сі слова були написані на Апольоновім храмі в Дельтах; древні єгиптяне теж дуже шанували се слово, і самий Сфінкс теж задержував сю тайну — „пізнай себе“. Нерозвязання сього вузла було смертю мучительною, убійством душі, позбавленням спокою. Тому египтяне статуі того Сфінкса ставили по вулицях, щоби вони, і статуі як численні зеркала всюди попадаючи в очи, приводили в памьять сей вузол, що криє в собі найпотрібнійше знання.
Але потомки їх були вже не такі. Пішла геть від них глава мудрости, впала додолу чиста часть богопочитання, зосталися самі художества з фізичними волшебствами та суєвірством. Статуя, наповнена найкориснійшим для кождого знанням, стала идолом, що має вуста, а не говорить і тільки прикрашає вулиці. І вийшло так наче жерело стало калюжею. Отак і загалом усі тайни богословські обертаються у смішні дурнички та суєвірні казки. За часів Авраама так робили філістимляне, а тепер так роблять ті, що не знають себе й Бога. В божественній півтьмі Моісеєвих книг мало не двадцять разів повторено — „прислуха́йся до себе, прислуха́йся по себе“, а ключем тому дається слово: „пізнай себе“.
І не дивно, що древні египтяне, жиди й греки високо шанували слово се. Мабуть що від пізнання самого себе входить в душу світло знання Божого, а з ним і знання мирного шляху щастя. Що компас в кораблі, то Бог в людині. Компасна стріла в серці корабельнім є таємна мова, закон, глава, око і царство корабельне. І Біблія теж стріла, яко начертана тінь вічного закона й тьма Божа. Не той знає корабель, хто переміряв каюти й верьовки, а той хто пізнав силу й природу корабля, хто, розуміючи компас, розуміє шлях усього корабля. А що ж єсть Бог, як не вічна слава й тайний за-