можна, а не з підошви. Про багатьох можна сказати — „кланяєтеся, а не знаєте кому“. І про всіх тих повзущих сказано: „блюсти будете пьяту його“.
Але хіба Бог тільки в людині? Ні. Але хто сліпий у себе дома, той сліпий і в гостях; а коли не має в собі смаку, не матиме його і в їді. На глибини ж біблійні можна сміло відважитися тільки з Тим, кого слухає вітер і море. Пізнати Його — се премудрість. Любити й слухати Його — се дух віри й благочестя. Катон Цицеронів причиною усієї своєї мудрости ставить руководство блаженної натури, але ключ до сеї світлиці єсть тільки: „прислухайся до себе“.
Чим більше хто себе пізнає, тим вище підіймається на Сіон світа. Нема нічого лекшого, як послідувати Богу в їді, в дружбі, в званню. Хто тут підучується, може часом піднятися й на більше круті місця.
(З листа до С. І. Тевяшова при пересилці рукопису „Змій ізраільський“).
Відомі усім слова Сократа:
Де-хто живе на те, щоб їсти,
А я їм по те аби жити.
Жити — се не означає тільки їсти й пити, але бути веселим, і куражним, а ситість тілесна не дасть куражу серцю, позбавленому своєї їжі. Так учив приятелів своїх і Епікур кажучи, що життя залежить від солодкости, а веселість серця — то життя чоловікові. Горацій так само як і Епікур мислить, кажучи: „не відкладай усолоди на рік“. А що він розуміє тут веселість серця, то видно зі слідуючих слів — „аби ти міг сказати про себе, що тобі всюда жилося куражно“.