Єлисея зелізо могло плавати. Розділялися води, Йордан тік назад, за Ісуса Навина сонце зачепилося, при Адамі змії вміли говорити. І кінець світу скоро. Та Бог його знає — може й на слідуючий рік зірки попадають на землю. Що? Хіба не може бути аби Лот став пьяним від тільки-що витиснутого соку виноградного? Нехай у нас воно й нехмільне, але у Бога всього багато“…
І от, сих дріжджів упившися, козлоголосить суєвір, об'являючи ворогами й єретиками усіх, хто з ним незгоден. Ні! Краще не читати й не слухати, ніж читати без очей, а слухати без вух та поучатися дурницям. Се дитяче мудрування, яке могло би показувати хіба тільки на непостійність блаженної природи, наче-б то вона колись і десь робила те, чого тепер не робить і вперед робити не буде.
Не єсть велике те, що непотрібне, а непотрібне як раз не всюда і не завжди є можливе. За те можливе є потрібним, а потрібне є корисним. Яка ж слава й хвала робити неможливе? Все до чого не допускають закони блаженної натури є тим некорисне, бо неможливе, а коли корисне, то й можливе. Тому ж то нехай благословенним буде царство природи й дивні слова Епікурові: „Дякуймо блаженній Натурі, що вона потрібне зробила нетяжким, а тяжке непотрібним“.
Стати проти царства Природи й законів її — се нещаслива дерзкість, неможливість і некорисність, навіть супостат користи. І як же то сама природа могла би повстати проти своїх же законів? Раз вона веліла тонути зелізу, то так воно й було й буде. А противні думки нехай знаходять собі місце в діточих та малих умах, а не в умах дорослих людей. Нехай вкушають сю брехню й буйство діти та й то до часу, а благорозумні нехай будуть готові до иншого столу; вони, не будучи причасниками брехні сеї й буйства, можуть