„Потопла яко цина[1] у воді“… І тільки один мій Ізраіль сю пучину перелітаючи переходить.
І що єсть Біблія як не весь світ? і що є світ — як не идол Деірський? Що таке його золота глава, як не сонце? І що сонце як не огненне море? І хіба не всі, хто не переплів, мучаться в огненній безодні? Чи не всі то іменують пеклом? А хто те пекло урозумів? Чи не диво що всі вже знаходяться у пеклі — а бояться, щоб до нього не попасти? От де властивий Сфінкс, що мучив тих, хто не розгадає його загадки. „Схвилюються й відпочити не зможуть“. „Ходите в поломіні вогнів ваших“.
А мій Ной веселку бачить — і потоп зупиняється. Що ж то таке — ота прекрасна веселиця? Чи не сонце ото дивиться на свій власний образ в зеркалі вод хмарних? Чи не сонце дивиться на сонце? На друге своє сонце? На образ образуємий? На радість і на світ твердий? Чи не туди ж дивиться вождь наш? Чи не туди й волхвів веде?
Станьте ж на місці, сонце з місяцем! Прощай, огненна безодне — ми сотворимо кращий світ, дамо день веселіший.
Нехай буде світло — і стало світло. Нехай будуть сонце і місяць! Нехай стануть і утвердяться і нехай світять во віки віків!
І от повстали сонце і місяць. Новий місяць і нове сонце. Від Бога, божественні. Заспівай же, о Ісаіє! Заспівай нам пісню побідну! Се бо Ізраіль перейшов море.
Не зайде бо сонце для тебе
І місяць не ущербиться.
Господь буде тобі світлом твоїм
І завершаться дні твої,
Дні ридання твого.
- ↑ Цина — олово по-росийськи.