Людина — сотворіння свобідне і вільно може вибірати собі чи любов Божу чи зло й тьму.
Отак, як говорив Сковорода — отак він і жив. Не шукав пишности, тікав від великого товариства, від знатних людей, любив бувати серед людей щирих, а найохотніше вів розмову з мужиками. Дуже любив він музику, поклав на голос багато псалмів та духовних співів, і може ота пісня, що її й досі співають наші кобзарі — „Всякому городу нрав і права“ — може й то не тільки слова, але й музика Сковороди.
Так мало-по-малу опреділялася та стежка, по котрій вибрав собі Сковорода йти. Іще відбулася тільки одна проба збити Сковороду з його шляху, але й з того нічого не вийшло. Сталося се так.
Настала в Росиї царицею Катерина II. Губернатор Щербинін, бажаючи дати учням Харьківського Колєгьюма більше знання, просив дозволити йому одкрити при Колєгьюмі так звані „добавочні кляси“. Дозвіл був даний; між иншим призначено було одкрити й лєкциї „правил добронравія“; мабуть се й вигадано було просто для Сковороди, бо Щербинін закликав іменно Сковороду навчати отих „правил добронравія“; Сковорода згодився і то безплатно — не хотів брати грошей за свою науку.
Але на першій же лєкциї перші ж слова Сковороди були такі, що святі отці духовні аж не стямилися.
— Увесь світ спить! — так роспочав Сковорода. — Та ще не так спить, як то про праведного сказано: „спить так, що хоч і впаде, то не розібьється“. Ні. Світ наш спить глибоко, наче пришиблений. А наставники, пасущиї Ізраіля, не тільки не будять, а ще й поглажують, приговорюючи: „спи, спи — не бійся. Місце добре — чого там боятися?..“