палацах бенькетує, то чи не пекло їй? Хоч і ввесь світ її превозносить, портретами й піснями хвалить — чи не жаль тільки від усього того вона відчуває?
І от Сковорода дбав про душу шукав ангельського хліба, покладав себе усього в волю Божу. А люди бачили тільки те, що він руками нічого не робить та не служить ні на якій должности, їх малий ум, звикнувши до своїх маленьких діл, звикнувши міряти усе тільки на свій дрібненький аршинчик, не бачив того високого душевного совершенства, якого досягав Сковорода в своїм старчачім пустинножительстві, а бачив тільки зовнішність. Се так само, як би хто цінив скрипку не по тім, що вона в собі має невидимого, а на пуд, як дрова.
Де-які язики не задоволялися тим, що докоряли Сковороді лінивством, а говорили де-що й гірше. Говорили, що Сковорода осуждає вживання мьяса й горілки; а що так учила й єресь маніхейська, проклята на вселенських соборах, то значить і Сковорода заразився маніхейською єресию. Казали, що Сковорода узиває вредними золото, срібло, дорогоцінні річи, гарну одежу то-що; а позаяк Бог нічого вредного не сотворив, то значить виходить, що Сковорода йде проти Бога. Тікає Сковорода від людей, не хоче жити як усі, ховається по лісах — се значить він не має любови до ближнього, значить він ненависник людей. Та й багато ще де-чого такого говорили.
Сковорода, очевидно, про все те знав, але не звертав уваги — мало чого там люди не говорять. Але один раз стало йому того вже забагато, бо він побачив, що такі пльотки впливають на молодих людей і відвертають їх серця від правди. Тоді Сковорода явився у Харьків і на однім зібранню, де було багато людей, рослочав про ті всі клевети розмову.