Бога, а найменче власне як раз серед самих божих служителів.
Для Сковороди ж усе те не має значіння. Він радить знайти Бога в самому собі і не для більшої трудности життя, а іменно для легкости, для щастя. І нетреба тобі перекапущувати усього твого життя — грай собі свою життєву ролю й далі тільки з Богом, із своїм Богом. Отже таку фільософію засвоїти легко — і се може зробити собі кождий, от так таки кождий. Для прикладу візьмім хоч оті уривки зі вступних лєкций ученикам Колєгьюма, які стільки халепи наробили у свій час Сковороді (і які ми тут друкуємо під числом I).
Як бачимо, там говорить Сковорода про плоть, говорить, що в ній нема правди, що Бога ти не пізнаєш, поки будеш богом вважати свою плоть і т. и.
Як се понять? Можна понять так, що кидай усе, кидай хату, поле, сімью та йди убивати оту саму плоть постом, молитвою, недоїданням, недопиванням. Так і розумів раніше де-хто: уходив у пустиню, в келію, замикався собі там та й молився, убиваючи плоть. Нехай там, у миру, люди собі хоч горлянки поперегризають, нехай голод і хвороби уносять сотні жертв — пустинника то не торкається: він спасає свою душу, плоть убиває.
Хто його знає, чи угодно Богу отаке спасіння, але Сковорода не так учить розуміти слово „убивати плоть“. А як же?
Та от насамперед Сковорода говорить не про те, щоб зразу наблизитися до Бога. „Приноров ляймо, каже, наше око, звикле до плотської тьми, дивитися на Ізраіля“. До Бога говорить — „блесни світлом Твоїм на нас хоч стільки, скільки може наше око стерпіти“. Що се? А се вже й єсть стежка до Бога і то така, яка показує, що шукати Бога можна не тільки в манастирі, а й на базарі,