Слухай, християнине з язичеським серцем! Чи довго ж іще ти будеш лежати на землі? Чи станеш же ти нарешті колись людиною?
Ні, не станеш. А чому? Тому, що на плотську занавіску задивився, а на лице істинного Божого чоловіка дивитися тобі зовсім нема терпіння. Отже не переобразишся ти з земного в небесне доти, доки не пізнаєш що́ таке істинний чоловік.
А що ж воно таке — істинний чоловік? Не продереш очей доти, доки плоть і кров твоє серце держати будуть. А довго ж вони будуть держати? Доки не признаєшся, що твоя плоть і кров ніщо.
Істиною не бувала плоть ніколи. Плоть і брехня — одно, і хто любить сього идола, плоть — сам такий же. А там де брехня й пустота — там людини немає.
Продерімо ж, о мертва тіне, очі наші і приноровляймо звикле до плотської тьми око наше дивитися на Ізраіля, на істинного чоловіка, минуючи плоті покривало! О, істинний нетлінний Боже Ізраільський! Блесни світом Твоїм на нас стільки хоч, скільки може наше око стерпіти!
(З другої такої ж вступної проповіди).
Не знаємо ми як шукати Христа. Шукаємо Його під властею Кесаря Августа, в часи Тиверієви, в володіннях Пилатових — а Його там нема. Багато таких, що волочуться по Єрусалимах, по Йорданах, по Вифлеємах, по Кармілах та Фаворах, нюхають між Тигром і Ефратом — отут Він напевне. „Ось Він, осьдечки Христос!“ — кричать і другим. Але Христа й там нема.