Де-хто шукає Його у високих світських почестях, в чудових будинках, в церемоньяльних столах і т. и. Шукають і розглядаючи небеса, сонце, місяць, зірки — нема й там. Шукають у довгих молитвах, постах, у священничих обрядах… шукають у грошах, в столітнім здоровью, в плотськім воскресенню — нема й тут.
Та де ж Він? Ага, осьдечки: Його знайдеш, коли будеш проповідувати, знати пророків, роздаш майно своє, мучитимеш своє тіло. Але — нема й там Христа.
(Христос — у вищім помислі, у вищім стремлінню духа людського, „на землі нагорній, високій“).
(Ми боїмося, коли нам говорять по потребу нищити плоть, бо розуміємо то буквально і говоримо) Та чи можна ж, щоб чоловік жив без плоті, крови й костей?..
Але що ти плетеш? Хто там твою оту землю займає. Нехай собі вона буде, як єсть. Ти знай тільки одно: що коли ти з самою лиш землею захочеш жити, то се буде брехня. Ти тільки старайся, щоб з твоєї брехливої землі блеснула правда Божа.
(З „Дверей вступних до християнської добронравности“).
Дякуймо ж, дякуймо Богові блаженному за те, що потрібне зробив нетяжким, а тяжке непотрібним!
Нема нічого солодшого для чоловіка, нема нічого й потрібнійшого як щастя. І нема ж нічого й лекшого. Дякуймо ж блаженному Богу!
Царство Боже в нас самих, щастя наше в серці нашім, серце в любови, а любов — у законі Вічного. От се й єсть незаходяще сонце, що сердечні безодні просвіщає. Дякуймо ж блаженному Богу!