Подумаймо — що тільки було б, коли б щастя, се найпотрібнійше і найлюбимійше для всіх, та залежало від місця або від часу, від плоті й крови? Що, наприклад, було би, як би щастя Бог поклав тільки в Америці або, скажім, на Канарських островах чи в азьятськім Єрусалимі, або в царських чертогах, або в Соломоновім віці, або в богацтвах, або в пустині, або в чинах, або в науках, або в здоровью? Тоді б і щастя наше і ми з ним були би дуже бідні. Бо хіба ж усі могли би жити в тих місцях? Або хіба можуть усі родитися в однім часі? А як же ж поміститися усім в однім чині?
Та й яке ж то взагалі щастя, побудоване на піску плоті, на обмеженім місці й часі, на смертній людині? Се ж направду тяжке. Тяжке й неможливе. Дякуймо ж Богові блаженному, що тяжке зробив непотрібним.
Отже коли хочеш бути щасливим — не шукай щастя за морем, не проси його у людини, не волочись по палацах, не блукай по Єрусалиму, не повзай по всій кулі земній. Золотом можеш купити село, річ тяжку, але обходиму, а щастя, яко річ необхідніша з необхідних, завжди і всюди дається дурно. Повітря й сонце завжди з тобою, всюда й дурно, а все, що тікає від тебе геть — знай, що воно чуже і не вважай своїм. Не пішло би воно від тебе, як би було тобі потрібне.
Отже дякуймо блаженному Богу, що щастя ні від небес ні від землі не залежить.
Увесь світ складається з двох натур: одна видима, друга невидима. Видима називається сотворіння, невидима — Бог.
Ся невидима натура содержує всю видиму, вона завжди була, єсть і буде. У людей древніх