ідучи в друге званіє, коли Отець твій небесний родив тебе хліборобом чи гончарем чи бандуристом? Чому не йдеш по званію своєму, йдучи на инше, хоч тобі й не сродне? Бо не розумієш, що в тисячу раз щасливіше в малім можна жити, але з Богом своїм, ніж без Нього знаходитися серед воєначальників чи первосвященників. Більше пошани вартий швець, на своєму місці, ніж генерал не на своєму. Яка користь, коли імья твоє десь напечатане, а Дух Істини, що сидить і судить в самому тобі, не одобряє тебе? Зостанься ж краще в природнім твоїм званію, яке б воно не було мале. Лучче тобі попрощатися з великими хоромами, з широкими грунтами, з пишними титулами, ніж розстатися з душевним спокоєм.
Божественна сила, що веде чоловіка до роботи згідної з природою, називалася у древніх Мінервою. Отже хто взявся за яке діло, не слухаючи сього голосу, про того у древніх була поговірка — „взявся без благословення Мінерви“. І так спочатку говорили тільки про науки, а потім про все, навіть про найменші справи. Коли хто без природи сунувся у врачебну науку або в музику — о тім говорили: „без благоволення Апюльона“, „без милости муз“. Коли хто брався за купецтво, а не вмів — про того казано: „без дозволу Меркурия“. Хто жив у гарнім саду, коло чистої ріки, на високих горах, але не мав до того натури, о тім повідали: „живе без благословення Дьяни“. Скільки було справ, стільки й назв. Але ж бо в усім тім один Дух Святий працює, так само як в органі один воздух через ріжні трубки дає ріжні й звуки, або в людськім тілі один ум через ріжні члени робить ріжну роботу. Тому ми тепер на все те кажемо — без благословення Бога!