природному воїну може бути солодшим військового діла — колоти обиду, оберігати страждущу беззбройну невинність, заступати правду — оце єсть його солодка їжа. То ж не бійся: з Богом легко тобі буде нести голод і спрагу, холод і спеку, безсонницю, кріваві рани і самий страх смерти. Все те воїнське горе з Богом буде тобі сто разів приємніше, ніж чини й доходи твої. Чин може носити усяк, але діло дійсно робить тільки той, хто має природу до того. Діло й без чина діло, а чин без діла ніщо. Коли ж, званіє Боже забувши, підеш за прихоттю своєю та за сторонніми совітниками — простися навік з усякою радістю, хоч би ти поселився в самім рогу ізобильности. Будеш що-хвилини терпіти душевну смерть, бо відобрати від душі сродну роботу — се значить позбавити її життя свого. І люта єсть смерть сія. Ради тіла ти убив душу — а се погана заміна.
Не розумію — по що мати меч, коли робити ним не те, на що він властиво є викований. І по що носити тіло, коли не тратити його на те, до чого воно создане. Тоді хоч би ти жив Мафусаілів вік, то життя здається тобі пеклом, коли воно не потрачене на те, до чого тобі Господь дав його. Солодкою є трата здоровья й літ тільки на природне діло. Тоді тільки життя наше стане жертвою благоуханія Господеві. Хто кличе в ліси й сади соловіїв та дроздів, на поля жайворонків, а жаб у води й болота? Хто веде ріки до моря? Хто тягне до магниту залізо? Хто язик полуміні тягне угору? — Се Бог наш. Хто щасливо живе в богацтві, то не тому він щасливий, що в богацтві, а що в богацтві з Богом; а як богач буде без Бога — послідній старець щасливіший його. Не всі рождені для щастя в богацтві. Коли математик, медик чи архитектор щасливі, то певне щастя те від природи, а без неї чоловік тільки бідна й смішна