Сторінка:Гнат Хоткевич. Григорій Савич Сковорода (український фільософ). 1920.pdf/60

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана


О, святі грошики! Нема над вас у світі.
Не стільки милий батько, не стільки мила мати,
Не стільки й діти веселять.

А се ще хто тим шляхом іде? Глянь! Пьятерик людців чвалає у великих опанчах, що на пьять аршин по дорозі ще волочаться. На головах коллаки, а в руках не жезли, а коляки. На шиї у кождого дзвін з верьовкою, торбами, образами, книгами обвішані. Ледве-ледве волочаться, як воли, що соборний дзвін тягнуть. От уже справжні „труждающієся й обремененниї“, але горе їм, бо то лицеміри, обезьяни справжньої святости. Вони довго моляться в церквах, безперестанно у псалтирь барабанять, будують та украшають храми, йдуть молитися до Єрусалиму. На пику вони святі, а серцем над усіх беззаконнійші. Серебролюбці, честолюбці, сластолюбці, сводники, немилосердні, непримирительні, радуються нещастю сусіда, в прибутку бачуть благочестя, заповіди Божі що-дня цілують, а за копійку їх продають. Се домашні звірі й внутрішні змії, лютіші від тигрів, крокодилів і василісків. В торбах їх пісок йорданський з грошима, а книги, навішані на них — типіки, псалтирі, прологи й таке инше. От зупиняються вони й починають співати. Послухаймо й ми безбожної їх пісні.

Прокинься, Боже — чого ти спиш?
Чому про нас так мало думаєш?
От беззаконним добре на їх шляху
І не знають вони на нім бідности.
А ми ж тобі свічищі ставимо
І що-дня молебні правимо —
А ти забув усіх нас.
Ми двічі постимо на тиждень,
У піст не пьємо горілки,
Ходимо по святих місцях,