побігли туди через яр і, наткнувшися на дракона, усі погибли. Спасся тільки один, який був обережніший; він щось передчував і зостався по сім боці яру, а почувши страшний крик товаришів, скорійше побіг назад.
Се немудра баєчка, але нагадує вона життя людське. Людина найскоріше попадає в нещастя через свою спішність. Подивіться на людську товпу і побачите, що не тільки старші особи, а й молоді думають собі, що мають роги, які завжди убережуть їх від нещастя; певні, що як до їх очей нетреба ще окулярів, так непотрібна їм і чужа мудра рада. І ся надія робить їх необережними, спішними на шляхах їх і упертими. А коли ще такий молокососний мудрець та зробиться двох або трьох мов попугаєм, побуває серед яких відомих людей та в славних містах, коли узброїться аритметикою та геометричними кубами, прочитає кілька десятків любовних історій та проглине кілька штук коперникальських пілюль — то тоді йому усі Плятони, Солони, Сократи, Пітагори, Ціцерони і вся древність — самі метелики, що літають над поверхнею землі, а він чує себе наче орел, що злітає до непорушних сонць і перераховує усі острови на океані. А тут іще де не візьмуться хвалителі, що дивуються новорожденній премудрости, якої буцім-то й не знали древні непросвіщенні віки. Тоді вже усіх починає судити отой великий муж і, наче ювелір камінці, те одобрює, а те обезцінює, маючи себе бути вселенським судією. А вже що до Моісея та пророків, то й балакати нічого: він і не поглянє на тих порожніх та скучних говорунів; він навіть жаліє їх як ночних пташок чи кожанів, що люблять нещасну тьму суєвірства. Бо у нього все суєвірство, чого він зрозуміти не годен. Та й справді: як могли ті люди розсуждати про премудрість, щастя, душевний спокій, коли вони не знали, що земля плянета, що