здається сотворення світу, спочивок Бога по трудах, виліплювання Адама з глини, вигнання з раю, піянство Лотове, родяща Сара, всесвітній потоп, столпотворення, перехід через море, чин жертвоприношення, лябіринт гражданських законів, хід у якусь-то нову землю і т. и. Та чи можна ж тому бути, щоб Ілля та Енох летіли живцем на небо? Чи згідно ж воно з природою, аби Навін зупинив сонце? Щоби назад пішов Йордан, щоби залізо плавало? Щоб діва, родивши, зосталася дівою? Щоб чоловік воскресав? Що то за судія на веселці? Що то за вогненна ріка? Що за щелепи пекельні? Нехай у те вірить непросвіщенна древність, а ми живемо в просвіщенний вік.
Ні трохи я тому усьому не дивуюся. Се так люди жують одну гірку й немудру шкоринку. А коли б вони до сього жерела принесли із собою сіль, то сей напиток зразу би став вином.
Древні мудреці мали свою особливу мову і виявляли думку свою образами, наче словами. То були фігури річей земних або небесних; наприклад, сонце означало істину, кільце або змій звитий у кільце — вічність, якор — твердість або раду, голуб — соромливість, бусел — богопочитання, зерно й насіння — помисел. Бували й вигадані образи, наприклад, сфінкс, сирена, фенікс, осьмиголовий змій і т. и. Кесарь Август мав на своїй печаті вирізаний якор з кільцем, обвитий швидким морським звіром дельфіном і з написом: Festina lente, тоб-то — „спішися поволі“. Образ, що має в собі тайну, іменувався емблєма, тоб-то вкидка чи вправка, от наче вправка дьяманту в перстень.
Вічність вічного показувалася трьома зчіпленими перстнями з написом: „сі три — вищі всіх стихій“. Серце спрагнене вічности показувалося в виді