а ще менший компас — показує всю путь. Дрібна искра палить місто, з маненького зерна виходить велика яблуня. Легенький шум повітря, випущеного з уст в формі слова, може смертельно уязвити, може й оживити душу. Невидна пружинка движить усім механизмом годинника. Малесенька точка в циркулю єсть жерело усіх фігур. Десятифунтова машинка підіймає стопудову вагу. Соломьяний крутінь розбиває кремінь; папірець гражданських законів держить суспільність у спокою; слабого здоровья государь управляє народами. Все те по плоті ніщо, але по сокритому в собі єстеству — сила. „Дух животворить“. Отой дивний Початок і єсть в немощах сила, в тлінности нетлінність, в дрібному величність. Починаючи кінчає, а кінчаючи починає; родючи погубляє, погубляючи родить, противним врачує противне. „Погибель одної річи родить другу“.
Сказано — „памьятай послідняя твоя“, тоб-те те, що йде за ділами твоїми. А що ж таке посліднє, як не кінець і вічність? Все наше щезає і на місце наших тіней стає вічність. О, вічносте! Ти єдине світло нам і памьять. Безславен єсть судія, що тебе забув, безпамьятен і богослов, що тебе не згадує. Біблія — се ж шлях вічности. Але приступаючи до її читання, треба кинути усе світове. Коли йти в море купатися — по що берегти світову грязь?
Августин каже, що не тільки в світських справах, але і в самім раю слова Божого криються діявольські сіти; отже треба з великою опаскою зачинати читання, щоби не вплутатися в сило́ лукаве, як то сказано про Юду: „разом із хлібом