увійшов у нього сатана“. Багатьох іскушав бруд Лотового піянства; багатьох ростлив яд Давидового прелюбодійства, а в старости його отой дух діволожства. Не менше отрути і в повістях про сина його. Читаємо про заздрість Іллі — і гостримо ножик на ближнього. Чуємо про хворобу Ієзекіїля й дратуємо страх смертний та наше суєвірство. Богацтво Іова робить нас жадними, благородність Авраамова гордими. Воскрешення Лазаря, прозрівання сліпих, оздоровлення біснуватих — се вже зовсім робить нас плотомудрствующими. Само зерно Боже, саме слово Віра соблазняє нас, бо ми починаємо уповати на плоть і кров святих, надіємося на тлін і клятву, обожаємо ладан, свічку, живопись на образі, церемонії та обряди, забувши, що окрім Бога нема нічого благого, а всяка зовнішність є тінь і клятва. Коротко сказавши — уся Біблія повна пропастей і соблазнів, і весь шлях її єрихонський повітряними обсажений розбійниками. Біблія — се жидівський Сфінкс, і то про неї написано: „яко лев, рикаючи, ходить і шукає кого проковнути“. Щастя тому, кому удалося роздерти сього лева і в жорсткім знайти ніжне, в гіркім солодке, в лютости милость, в отруті їжу, в буйстві смак, в смерти життя, в безчестю славу. Але не кождий може бути Сампсоном.
Дуже треба памьятати раду сина Сірахового: „Багато людей померло від пересищення“. Отже треба старатися вкушати в міру, не перетяжуючи шлунка думок наших. Здоровий і чистий смак задовольняється малим, а засмічена горлянка без міри й смаку жере. Отого ж то Бог і не велить святити скотини не жвачної. Багато жерти, а мало жувати — погано. Отже хто читає багато ріжномисленних книжок, той не буде благоученим. Як що наш вік чи наш край має менше мудрих мужів, ніж по других віках та сторонах, то сьому виною наше