світи нерукотворенні, таємні верьовки, що держуть переходящу матерію. І у вселенній і в людині зовнішній вид дає знати про скриті під ним форми чи то вічні образи; так же само і в символічнім біблійнім світі є матерія й єсть Божа суть.
Змій і там шепоче своє. От він каже: „на початок Бог создав небо і землю“ — але як же се розуміти? Доки стоїть яблуня, доти маємо й тінь її. А що таке тінь? Се місце, від сонця яблунею заступлене. Але дерево вічности завжди зелене, і тінь його ні часом ні місцем не обмежена. І наш світ і всі инші нещислимі світи — се ж тільки тінь Божа. Вона не стоїть постійна, а переходить в ріжні форми, але ніколи від свого живого дерева не відділяється. Давно вже розумні люди сказали: „матерія вічна“, тоб-то всі місця і всі часи наповнила. Тільки дитячий розум може сказати, що або був або буде такий час, що не буде світа. Ся дитиняча думка в кінці X-го по Христі віку так перелякала людей, що всі ждали кінця світу, як мореходець гибелі корабля. Тільки уявіть собі стан душі тодішніх християн, скаламучених змієм! Та аж потім усе виявилося, аж коли всі язичники достойно і праведно християнське біснування висміяли та й тепер висміюють.
І от як бреше Змій на самих дверях, так бреше він і далі. „Нехай стане світло“, каже. Але звідки ж воно візьметься, коли всі небесні світила появилися тільки в четвертий день? І от так Змій іде через усю седмицю, наче б то він був свідком того чудотворного театру і наче б то страх як треба знати що́ попереду появилося — цвіток чи гриб. А нарешті усю ту фабрику печатає Змій грубим юродством: „а в день семий спочивав від усіх трудів своїх“. Наче б то заморився й нічого більше создати не міг. А коли б се не перешкодило, то мабуть би були у нас тепер і безхвості льви, кри-