— Еге бо! Але голуби ж літають добре.
— То що ж з того? І я по тому ж повітрю літаю і дякую Богові за крила, що він міні дав.
— Ну, оцьому вже, сестричко, я ніяк не повірю, щоб курка та могла літати. Я по собі знаю, бо он ледве-ледве можу до отого хліва долетіти.
— Може… Але треба ж памьятати, що ви, голубонько, з маленькости, як тільки народилися, звикли по дворах сміття розгрібати, а я ж у літанню що-дня вправляюся.
Сила. Багато є таких людей, що не вірять тому, чого сами не вміють зробити. Виходить, шо хоч практика без сродности ні до чого, але ж бо й сродність укріпляється трудолюбністю. Що за користь — знати як робиться те чи инше діло, коли ти сам до нього не звик? Довідатися нетрудно, а трудно навикнути. Привичка не в знанню живе, а в роботі. Знання без роботи ні до чого, а робота без природности: от у чім ріжниться „Знання“ й „Наука“.
Говорив раз ножик брускові:
— Жаль, що ти, братіку, не з нашої кумпанії, не ножик.
А брусок каже:
— Та може як би я не вмів гострити, то й пішов би за твоєю радою, але тепер тим-то й добре вам зі мною, що я не хочу бути серед вас. Мабуть, ставши ножем, я ніколи стільки сам не перерізав би, скільки переріжуть усі ті ножі й мечі, що я за своє життя поперегострю. А тепер такі часи, що на бруски скупо.
Сила. Бувають і такі люди, що сами не йдуть у військову службу і не женяться, аби лекше дру-