„і по що він ото й навуки проходив, коли однаково нічого не має? Як нічого не мати, то й учитись нетреба“. Але вони не розуміють, що сродна праця — се найсолодша у світі річ. Подивіться на природу — як у ній? Спитайте вашого вижля (борзого пса) коли йому найвеселіше? Він вам скаже: „коли я гоню зайця“. Подивіться на кота, що сидить перед вами — коли він найвеселіший? Коли цілу ніч бродить або сидить коло нори, хоча, упіймавши, може й не їсти тої миші. Замкни пчолу в клітку з самого меду — чи не вмре вона з тоски по цвітоносних луках, де могла би вільно літати? Горе плавати в богацтві і смертно мучитися без сродної роботи. Мука єсть боліти думками, а болієш думками власне без сродної праці. За те радісно єсть жити по природі своїй: тоді солодким є й труд тілесний і терпіння тіла. Але ж треба роскусити що то означає жити по природі своїй. Се не закон скотських членів та похоті нашої, а се блаженне істнування в сродній собі части. Се те істнування, про котре древній Епікур сказав: „дякуймо блаженній природі за те, що потрібне зробим нетяжким, а тяжке непотрібним“.
Олениця, побачивши кабана, привіталася.
— Добридень, пане кабанчику! Дуже міні мило, що…
Але кабан перервав ту мову.
— А що се ти, негіднице, така негречна, що називаєш мене кабаном? Хіба ти не знаєш, що я вже пожалуваний у барони і маю такий патент, що рід мій виходить із самих благородних бобрів? І хіба ти не бачиш, що замісць опанчі я для пишности ношу при публиці зідрану з вівці шкуру?