Перейти до вмісту

Сторінка:Гнат Хоткевич. Григорій Савич Сковорода (український фільософ). 1920.pdf/99

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Запали в нім своє полумья —
Нехай прийде смерть пристрастям і змій спокусі,
Щоби я в тобі живив своє світло.

А як від гріхів воскресну
І зодягнуся в плоть небесну —
Ти в міні, а я в тобі вселюся,
Солодости тої насищуся,
Буду з тобою в бесіді, з Тобою і в раді,
Як дня захід, як ранку схід.
О, се будуть золоті літа!


ПІСНЯ ДРУГА
(на текст: „дивімось на небеса, хоч і по землі не перестанемо ходити“).

Покинь, духу мій, скоріше усі земні місця,
Зійди, духу мій, на гори, де живе свята правда,
Де спокій, тишина царюють від віків,
Куди не досягає шум нашого світу.

***
Кинь земні печалі й суєту світських справ,

Будь чистим хоч на малу годиночку, аби міг злетіти вгору,
Де Господь живе, де немає вечірніх зорь,
Де ангельський рід не перестає дивитися на лице Бога.

***
Ось купіль Сильоамська, обмий скверну очей

Обмийся весь, аби зленути до небес,
Бо хто нечистий серцем, той не побачить Бога,
Земний до небес не долетить.