Сторінка:Гнат Хоткевич. Гуцули й Гуцульщина. 1920.pdf/8

Стереглаж його пишна дівочька,
Стерегла винце, твердо заснула.
Ай прилетіла із ліса пташка,
Сіла на винце, єла співати…

Або ще одна інтересна черта. Гуцул — скотовий пастух — зберіг у своїй вдачі навіть черти кочівника. Часть року не сидить дома, бо треба пасти скот в полонині, або косить траву на віддалених верхах, а відтак часть року збуває коло накошеного сіна, доки скот не зїсть усього запасу; бо звезти сіно в долину, до хати, не можна, значить треба йти до сіна, коли воно не хоче йти до тебе. А відтак йде у бутин, значить на вирубку ліса, знова на два-три місяці з дому. І ніхто так часто, як Гуцул, не вибирається на зарібки, і ніхто дальше від Гуцула не заходить в чужі краї.

І от сей пастух, півкочівник, котрий управляє біля хати лише терпкі овочі, котрий не вміє і не має навіть де ходити за збіжем, котрий живиться лише кулешою з кукурузяної муки, — він співає також про поезію працюючого землероба. Ще й як співає. Наче творець, наче той, що зрісся з землеробом по всі дні. Співає прекрасними словами, образами, які захвачують душу. От приміром коляда:

Ой забаривси місець у крузі,
Місець у крузі, гість у дорозі.
Ой ішло-ж туда та девять купців,
Що девєть купців молодців.
Вони питали тай допитали,
Тай допитали тай пана ґазду.
„Ци дома, дома наш пан господар?”
Каже ґаздиня: „Нема го в дома”.
„А де то він є?” — „Йа в поли, в поли,
„Йа в поли, в поли ходить за воли”.
Що правов ручков за плужок держе,
А лівов ручков волики гоне.
Причиста Діва обід приносе,
Обід приносе, Господа просе:
„Орімо, Синку, йа здрібна нивку,