Сторінка:Гнат Хоткевич. Гуцули й Гуцульщина. 1920.pdf/9

„Посіймо на ній єру пшиницу,
„Йа вроди, Боже, стебло-серебло;
„Стебло-серебло, золотий колос.
„Войнаймім женців сімсот молодців,
„А вєзільничок сімсот дівочок:
„Йа дожнім же ї у срібні сніпки,
„Йа складім же ї у густі кіпки.
„А копок складем, як звізд на небі.
„Ой наймім возів сімсот обозів,
„Ой звезім же ї у крутий берег,
„Йа складім же ї і сподом широко,
„Сподом широко, дуже високо”.

Позволю собі подати тут вільний зміст сеї колядки: Місяць ходить по вічнім крузі небеснім. Запізнився він щось то трохи. А гість в дорозі, гість, котрого ждуть на забаву, гість радісний, довгожданий. Сей гість припізнився в дорозі… Вже вона якась така попутана. От, по ній девять купців ішло — всі молодці до вибору. Розпитували про дорогу, — як дістатись до нього, господаря, робітника віковічного, до роботяги землероба Миколи Селяниновича. Ну, слава Богу, якось допитались. Але господаря нема дома, лише господиня осталась. — „А деж господар, дорога?” — „Нема дома”. — „А деж він?” — „Пійшов у поле”. — Ідуть в поле і бачать картину радісну, радісний образ, від якого ворушиться серце в груди, а пісня хвали і благодаті родиться і дзвенить і витає сонце. Тай як не радуватись, як не веселитись. Отже там він, господар-землероб йде по широкім полі. Правою ручкою плужок держить, лівою волів-другів поганяє. А пора пізна, високо вже сонечко ходить. Скільки вже зорано. Чомуж господиня не виходить та не несе щось, аби муж покріпився? Он, вона, Господина Дорога. Сама, сама йде білими ніженьками по чорнім полі зоранім. Господареви обід несе. Землеробови-роботягови, о Всеславна, благослови, благослови, Дорога, його працю. Покропи, покропи сльозою своєю.