Державу, мов повінь. В Володимирі Волинському не залишилося ні живої душі, впав Галич „і багато городів, що їм нема числа“. Коли ж у 1242 р. переплила через Україну поворотна хвиля татарщини, Данилові довелося проганяти свого супірника Ростислава та ворожих собі бояр з епископом Артемієм у проводі з Перемишля й Галича. Щойно блискуча перемога Данила над закликаними Ростиславом угорськими військами під Ярославом (1245) закріпила остаточно Галицько-Волинську Державу за Романовичами. Данило обняв Галичину, брат його Василько Волинь, але в дійсности Данило правив цілою Галицько-Волинською Державою, використовуючи всі сили для її культурної розбудови й політичного зміцнення.
Правда, по татарському розгромі чимраз рідше стрічаємося на сторінках літопису з іменем Галича. Його місце заступають нові, основані Данилом городи — Львів та Холм, у якого Богородичній церкві й спочив король Данило Романович у 1264 р. Політичний осередок Галицько-Волинської Держави переноситься згодом до Володимира Волинського. За Галичем залишається тільки повага галицької церковної митрополії.
Коли ж у 1340 р. згинув останній з галицько-волинських володарів Болеслав Юрій II., примеркло й сонце галицької митрополії. Правда, польський король Казимир дозволив українцям на її відновлення (1371), але за короля Ягайла почалася доба безоглядного переслідування всього, що українське. Тоді то, по словам очевидців, — „галицьких крилошан водили з Крилоса на поворозі
