У »Січовому Союзі«, де головою був посол Кирило Трильовський і »Соколі Батькові«, де проводив проф. Іван Боберський, повернено всю увагу на стрілецький рух.
Якраз наблизився пропамятний рік 1914., що уявляв собою столітні роковини уродин великого кобзаря України.
Весь край готовився тоді на січово-сокільський здвиг, який мав відбутися 28 червня у Львові і мав бути загальним доказом не тільки самої орґанізованости але й національної сили.
Погідний день 28 червня 1914 р. стягнув до Львова тисячі народа з найдальших закутків. Львів закрасувався від пестрих одягів народньої ноші, засинів від сокільських та січових одностроїв, замаїв національними прапорами…
Розсміялося ясне сонце красотою і розспівалася душа радісна.
А з города »Сокола Батька« випливали горді ряди свідомого й певного себе сокільства та січей йдучи походом через вулиці Львова.
Загреміли співи, залунали оплески. Та вже прямо до безтями доходили всі ці оваційні зриви захопленої товпи, яка витала появу січово-стрілецьких відділів у нових одностроях і з крісами на раменах. Це було захоплення, яке приводило старших до сліз, молодших проймало дрощем гордощів. Це вже не забавка, не Січи й Соколи з топірцями, а національне рідне військо з крісами…
І тодішний австрійський уряд, який ніколи не жалів для Українців своєї давлячої долоні, тоді може
