падолиста, розбудив мешканців вже в українськім Львові. На ратуші замаяв гордо жовто-блакитний прапор а по улицях стежили військові стійки з укр. відзнаками на австрійських шапках.
Перший день в українськім Львові проминув доволі спокійно. Тільки в околиці польського академічного дому, на розі вулиці Баторого, впав перший стріл, який приніс вже другу, тимразом українську, жертву: польський студент застрілив вартового, який хотів його задержати.
Коло полудня під костелом Єлисавети на Городецькім передмістю, почали скупчуватись польські лєґіонери. Укр. відділ на грузовім самоході розігнав збираючуся товпу скорострілом. Більших сутичок не було. Та вже другого й третого дня, на вулицях Львова закипів бій, який згодом почав набирати усіх правильних форм позиційної війни зі скорострілами, гарматами та мінометами.
На вулицях покладено засіки та барикади, доми поперемінювались у твердині. Закипіла пекольна борба. Часами бої велись у одній камяниці, так що на партері була одна сторона а на поверсі друга. Крізь мури пороблено хідники, якими можна було пройти повздовж цілої вулиці.
Вже третього листопада появились на мурах міста оголошення з підписом Національної Ради, яка взивала населення до порядку та спокою. Та коли це не мало наслідків, військовий командант от. Війтовський проголосив виїмковий стан.
Мійське населення, головно дрібна інтеліґенція, стануло по стороні Поляків. Жиди були здебільша
