нинішний характер. З того часу походять подвійні сходи від улиці з нішею св. Онуфрія; статуя святого, поставлена в половині мин. віку на місці давніщої, менчої, яку 1825. р. вкрали замарстинівські батяри і пообтовкали.
В 1821. р. добудовано до церкви многогранну пресбітерію і захристію.
Останньою з обнов була переведена І. Левинським в 1902. р. реконструкція, коли то з півночі добудовано ще одну наву, анальоґічну до південної, зредуковано число вівтарів до трьох, поставлено новий іконостас кисти М. Сосенка та „очищено“ церкву зі старовини, яка так чи інакше спаслася від стількох пожеж та ворожих „турбацій“.
В історії українського Львова, судилося св. Онуфрівському монастиреви, церкві і братству при ній відіграти немалу ролю. З двором князя Льва лучить св. Онуфрівську церкву історія ікони Богородиці, яку берегли Василіяне ще нім її вивезено до Белза, а відтіля 1377. р. на Ясну Гору до Ченстохови, де з українського палядія стала польським. Тут 1570. p. повстала перша українська печатня Івана Федорова, який разом зі своїм сином переплетником, спочив на монастирському кладовищі. Його намогильник, що до 1883. р. лежав на цвинтарі, вставлено тоді в долівку троїцької каплиці, з ліва від головного вівтаря, а відтак в 1902. р. закрито стінкою при вирівнуванню абсиди. Онуфрійське братство було довгі віки гідною експозитурою міської Ставропіґії на підгородю, побиваючись разом з нею за „права віри і нації руської“. Тут врешті довкола церкви і в підземелях її притвору, спочив цвіт української шляхти та па-
