св. Миколи міщанин Симеон Красовський. На другій плиті без орнаментів бачимо під рівнораменним хрестом дату 1743. р. і фраґмент якоїсь псальми. В нутрі церкви, під проповідницею є ще два нагробні камені з довгими написами. Річію культурного відношення до памятників нашої старовини булоб підняти ці плити з землі і оберегти їх від дальшого топтання чобітьми, на яке вони рішуче не заслугують.
Як і в св. Онуфрівській церкві, так і тут усю нашу увагу приковує до себе іконостас, в тому одначе випадку памятник без порівнання ціннійший хочби своєю старовиною. Один з найкращих не тільки в Галичині, але й на Україні, а поміж жемчугами галицько-українського малярства XVI-XVII. в. в роді Рогатинського й Богородчанського, без сумніву найстарший. Походить він із церкви, яка була попередницею нинішної з кінця XVI. або початку XVII. в. Нині займає він усю висоту і широчінь вівтарної стіни головної нави, при чому йно крайні кольони зломані і поміщені на бокових стінах церкви. Обіймаючи в своїх спокійних, ренесансових рамах 70 з горою картин, є рівночасно клясичним зразком українського іконостаса взагалі. До реставрації, яка обогатила число його зображень, був він від нинішнього низшим приблизно на один метер і складався з шести поверхів. В найнизшому з них бачили ми т. зв. „намісні“ ікони Христа і Богородиці по боках царських врат та два ріжні зображення св. Параскеви, з яких один (з права) представляє її в царських ризах на престолі; довкола на золотому тлі з тиснутими узорами, в овальних картинках її „житія“; на другому (з ліва) бачимо св.
